Напевне не усі львів'яни знають, що у нашому місті є надзвичайний сад. І, як не дивно, знаходиться він у центрі. Сьогодні, звичайно, вигляд його, не такий, як до прикладу, років 200 тому, проте своєю незвичністю та символічністю він все ж заворожує.

Тож мова йде про розлогий сад на Святоюрській горі, який, можливо, невдовзі стане перлиною паломницько – туристичних маршрутів Львова та місцем відпочинку для усіх охочих.

Якщо дивитись на сад, йдучи із парку Івана Франка, від університету, то детально його розгледіти дуже важко, адже заважає високий мур, який охороняє масштабну територію Святоюрського комплексу. Проте, якщо споглядати на сам комплекс, до прикладу, із площі напроти храму, то вигляд доволі яскравий.

Диякон Роман, думає, з чого краще почати, бо історія таки сягає давнини.

Отже, перш за все, зводити сад, який має сакральне значення, прикрашає головний собор міста, не було так просто. Тут усе має своє символічне значення та сенс.

Мене вразило те, що такі сади, і цей, Святоюрський, не виняток, зводили так, щоб наслідити творіння Господа. Це своєрідна інтерпретація створення світу. Головна суть у певній центричності. І це справді можна відстежити. От що розповідає духівник.

"Світ виник із однієї точки. Ця точка є в самому центрі ансамблю. Сьогодні тут розробили стриманий дизайн декількох клумб поряд. Далі було обов'язковим створити певну вісь – вісь із Богом. Саме через неї людина має найближчий зв'язок із Творцем. Ця вісь проходить крізь дві найважливіші у всьому комплексі точки – сад та вівтар церкви".
Диякон також зазначає, що для створення плану території садів обрали досвідченого зодчого, творця Святоюрського комплексу, архітектора Бернарда Меретина. Він також створював церкву, проте він помер, не встигнуши завершити сад, і його ескізи втілив у життя архітектор Клеменс Ксаверій Фесінґер.

Якщо стояти на сходах, які ведуть від митрополичих палат додолу, то ми перед собою бачимо верхні сади. Після них стоїть високий, дещо зруйнований мур, – ось він відділяє верхні сади від нижніх.
Цікаво зупинитись саме на цьому моменті. Адже лише верхня частина саду знаходиться у володіннях церкви. Уже декілька років нею опікується Фундація Духовного Відродження. Тут проводяться рекреаційні роботи:
насадження нових дерев, загальний дизайн ландшафту,численні благодійні та культурницькі заходи. А от нижній сад є у комунальній власності міста. Тому грандіозні роботи та докоронні зміни тут неможливі. Проте церква і в нижніх садах проводить толоки, чистки та часткове відновлення.
А поки питання про передачу нижніх садів у власність церкви є на офіційному розгляді суду, який триває уже декілька років.

Цей пам'ятник постав біля собору у липні 2015 року, він засвідчує пам'ять про неабияку людину для українського народу, про велета духу та мецената поколінь.
Від 17 січня 1901 року і до смерті - граф Шептицький був митрополитом Гальцьким та Архієпископом Львівським.
Із цією світлою постаттю пов'язано чимало надзвичайних історій нашого краю.
Він допомагав людям і творив нашу культуру та побут.
Неабияк приклався Митрополит до підтримання ошатногого вигляду Святоюрських садів. Саме за часів Митрополита Андрея сади стали не просто місцем усамітнення та молитви духовенства, але й символом доброти, благодійності та милосердя. За волею Митрополита тут було насаджено чимало фруктових дерев: яблука, вишні, черешні та інша смакота.
Фрукти збирали та продавали у крамниці біля церкви, кошти використовували на благодійні справи.

Також полюбляв Шептицький пригощати плодами із саду своїх гостей. А найулюбленішими гостями у нього були дітлахи, зазвичай сироти, про яких він завжди піклувався.
"Від Митрополита діти отримували у подарунок цукерки, олівці, одяг, фарби, забавки" (із книги "Андрей Шептицький: від А до Я").
"Як стояла гарна погода, його виносили на ношах в сад, ноги вкривали коцами, щоб він міг подихати свіжим повітрям".